Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Відкритість та гласність судового засідання чи порушення прав людини в цивільних справах?
Наразі досить актуальною темою для обговорення є нова редакція частини 3 ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», в якій проголошене, що: «Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.»
Така редакція цієї статті не може застосовуватись, адже вона порушує права людини, що закріплені в Конституції України та в Законах України.
В Основному Законі України закріплено принцип невтручання в особисте життя особи, громадянина. Ст. 32 Конституція України визначає: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.»
Дане право є відповідним розвитком положень ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Це міжнародні акти, ратифіковані Верховною Радою України. Також, продовженням закріплених Конституцією положень в національному законодавстві є стаття 301 Цивільного кодексу України: «Право на особисте життя та його таємницю». Вона визначає:
Під поняттям "особисте життя" слід розуміти поведінку фізичних осіб поза межами виконання різноманітних суспільних обов'язків, тобто життєдіяльність людини в сфері сімейних, побутових, особистих, інтимних та інших стосунків, що звільнена від "тягаря суспільних інтересів" та спрямована на досягнення особистої мети та задоволення власних інтересів.
Право на особисте життя за думкою дослідників складається з таких складових:
а) повноваження мати особисте життя, включає в себе можливість фізичної особи бути носієм даного особистого немайнового блага.
б) повноваження визначати своє особисте життя. При цьому, закон не визначає переліку можливих чи необхідних діянь, якими б особа могла здійснити своє право на визначення свого особистого життя. Натомість, законодавець надає фізичній особі носію можливість самостійно на власний розсуд вирішувати яким чином визначати, організовувати та проводити своє особисте життя в залежності від власних інтересів та мети.
в) повноваження на ознайомлення з обставинами особистого життя, означає, що особа самостійно визначає коло осіб, що можуть володіти інформацією про її особисте життя. При цьому, це не означає, що таке повідомлення повинно проходити тільки особисто. Фізична особа може дати дозвіл на поширення цієї інформації іншими особами у визначених нею межах поширення. Однак, у випадках, коли це прямо передбачено в законі, в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, дане особисте немайнове право може бути обмежене
г) повноваження зберігати у таємниці обставини свого особистого життя, означає, що фізична особа має можливість не розголошувати про обставини свого особистого життя самостійно, а також вимагати такого нерозголошення від інших осіб, які володіють такою інформацією. Інколи законодавець, окрім загальної норми про охорону таємниці особистого життя, вводить спеціальні норми, якими здійснюється додатковий її захист, наприклад, лікарської таємниці.
Можливість поширення інформації про особисте життя фізичної особи попри її волю можливе лише на підставах та в порядку, що визначений законом, наприклад, коли обставини особистого життя фізичної особи містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, або ж у випадку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 302 ЦК України (Стаття 302. Право на інформацію
1. Фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.)
д) повноваження вимагати захисту права на особисте життя.
Ознайомившись з цими нормами, визначимо, наскільки нова редакція ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не суперечить ним. Слід зазначити, що за юридичною силою Конституція України та міжнародні акти, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є сильнішими, ніж звичайні закони України, тому саме закони повинні не суперечити цим актам, адже за умови виникнення колізій, перевага завжди на боці Конституції та вищезазначений міжнародних актів.
Статтю 32 Конституції України передбачає «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.»
При тлумаченні даної норми доходимо висновку, що втручання в особисте життя особи можливо лише у випадках, передбачених Конституціє України. Зйомку судового процесу слід вважати вручанням в особисте життя особи. Проте, в Конституції України не має прямої відсилки на те, що зйомка судового процесу з метою забезпечення його гласності є тим випадком, котрий являється винятком зі статті 32 Конституції України.
При подальшому тлумаченні розглянемо ч. 2 визначеної статті. «Збирання інформації про особу» є неможливим без її згоди окрім випадків, передбачених законом. Закон « Про судоустрій та статус суддів» не можна вважати таким випадків, адже звертаємось до продовження цієї норми: «лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини».
В Конституції України немає прямої відсилки на те, що «право людини на справедливий суд» (тут можна згадати гласність судового процесу) обов’язково може здобуватися лише за умови вільної фіксації процесу будь-якою особою. Також Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікована незалежною Україною в 1997 році, в ст. 6 «Право на справедливий суд» не має подібних відсилок до гласності та фіксації судового процесу, проте в ст. 8 Конвенції чітко визначено право на повагу до особистого життя.
Таким чином, доходимо висновку, що безвідмовне втручання в особисте життя та збирання конфіденційної інформації про особу в цивільному процесі не може відбуватись на основі винятку, визначеного Закону України «Про судоустрій та статус суддів», адже:
1) Така фіксація процесу не є предметом розгляду з боку національної безпеки та економічного добробуту країни.
2) Виходячи з загальновизначених прав людини не відображається прямий зв’язок між такою фіксацію сторонніми особами процесу та дотриманням прав людини.
Отже, така редакція ст. 11 закону не підпадає під визначені Конституцією України винятки зі ст. 32 Клнституції України та у випадку свого застосування без згоди сторін суперечитиме Конституції України та Конвенції про захист прав людини. Так, як Конституція наділена найвищою юридичною силою в Україні, то мають застосовуватись саме її положення, а закони України не мають їй суперечити. (Стаття 22 Конституції України. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.).
Таким чином, вважаю за необхідне внести зміни до ст. 11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та прийняти її в такому варіанті: «Учасники судового процесу, інші особи, присутні у залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити в залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, установлених законом та за умови згоди інших учасників процесу. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання та здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.»
Доповідь надано
студенткою 3 курсу юридичного факультету
Донецького національного університету
Притикиною Аліною Андріївною
_03_03.png)
