Привітання Вінницького міського суду з нагоди 80-річчя Вінницької єпархії Української Православної Церкви

Дорогі отці, брати і сестри!

Окрім видатних ювілеїв, які ми святкуємо у 2013 роді, а саме: тисячоліття від заснування Лядівського скельного чоловічого монастиря, 90 років Кали- нівського чуда та Явлення Пресвятої Богородиці на Иосафатовій долині, ми відзначаємо ще одну ювілейну дату, котра має особливе значення для духо­вної історії Подільського краю - 80-ліггя від заснування Вінницької єпархії .

7 вересня 1933 року, невдовзі після утворення Вінницької області, Вінниць­ке вікаріатсгво, що входило до складу Подільської єпархії з центром у Кам’янці-Подільському, було перетворено на самостійну єпархію з центром у м. Вінниці.

Першим архієреєм новоутвореної кафедри став єпископ Олександр (Петровський). На долю 82-річного архіпастиря випало нелегке завдання - підтримувати церковне життя, що зазнавало нищівних ударів войовничого атеїзму. Незважаючи на похилий вік, єпископ Олександр духовно підбадьорював паству, часто звершую­чи богослужіння чи не в єдиному незакритому Воскресенєькому храмі м. Вінниці.

Сам факт утворення Вінницької єпархії, тобто організації церковного життя за умов жорстоких гонінь на Церкву, а також активна богослужбова та проповідницька діяльність владики Олександра, безперечно, сприяли збе­реженню віри та духовного життя на Вінниччині. Це допомогло багатьом ві­руючим, які потерпали на той час від численних випробувань, побачите, що Церква Христова живе, не злякатися, не відступити від Господа, а зберегти надію на Бога і любов до ближнього, незважаючи на вакханалію безбожності, яка, здавалося б, повністю паралізувала духовне життя суспільства.

У 1937 р. архієпископ Олександр (Петровський) був переведений до Харкова, де через три роки помер у тюремній лікарні. Священномученик Олександр зарахований до лику святих Архієрейським Собором Руської Пра­вославної Церкви у 2000 році. Його святі мощі спочивають у Харкові, де по­будовано храм, який носить ім’я цього молитвеника. Нині на православній Вінниччині особлива подія, бо з нагоди 80-річного Ювілею до нас прибув ковчег із мощами священномученика Олександра - першого архієрея ново­утвореної єпархії та її небесного покровителя.

Наступником священномученика Олександра став архієпископ Інокентій(Тихонов), який прослужив на Вінницькій кафедрі лише вісім місяців. Архіпастир, котрий перед цим зазнав заслання і тюремного ув’язнення за віру, випив чашу страждань до кінця: 29 листопада 1937 він був розстріляний у м. Вінни­ці. Тіло священномученика Інокетія покоїться в одній із багатьох братських могил на території вінницького міського парку, де й донині у земному ковчегу знаходиться останки тисяч невинних жертв богоборчих гонінь і політичних ре­пресій 30-х років. Архієпископ Інокентій (Тихонов) був канонізований у 1993 р. Таким чином, маємо ще одного небесного покрови теля нашої єпархії.

Серед Вінницьких архієреїв не можна обійти згадкою ще одного видат­ного архіпастиря, який керував кафедрою з 1955 по 1961 рік. Це - архієпископ Сим он (Івановський), все життя котрого було подвигом сповідування христи­янської віри і щирим служінням Богу і Церкві .

Архієпископ Сим он був одним із небагатьох людей, хто за надзвичайно скрутних обставин, у яких йому доводилося вести корабель Церкви Христової, знайшов сміливість підняти голос на захист віри. Як міг, він чинив спротив закриттю храмів нашої єпархії. За свою стійкість, виявивши себе людиною вкрай неугодною владі, владика був звільнений на спокій. Ще за життя архіє­пископа Симона любили і шанували як доброго архіпастиря. І зараз, незважа­ючи на те, що минуло вже чимало років після його кончини, до могили влади­ки на одному з вінницьких кладовищ не заростає народна стежка. Історичним відділом Вінницької єпархії наразі ведеться збір документів та матеріалів для канонізації архієпископа Симона (Івановського) у лику святих сповідників.

На скрижалях народної пам’яті записані імена й наступних очільників єпархії, котрих донині вдячна паства згадує у своїх молитвах: митрополити Іоасаф (Аелюхін), який після Вінницької кафедри зійшов на Престол Київських Митрополитів, і Феодосій (Дикун), а також архієпископи Євлогій (Марковський), Максим (Бачинський), Варлаам (Борисевич), Іаков (Заїка), Іннокешій (Зельницький), Андрій (Сухенко) й Аліпій (Хотовицький). У непростий для Церкви час їхніми святительськи­ми трудами і, звичайно, сповідницьким подвигом простих священиків, монахів та мирян, Вінницька єпархія, починаючи з 1945 року і до середини 80-х років, була найбільшою за кількістю храмів у всій країні. І це при тому, що за цей період під шаленим тиском влади число діючих церков скоротилося майже втричі. Тільки за п’ята років - з 1959 по 1964 було закрито 241 храм, а залишилося лише 350.

Як відомо, відродження церковного життя на теренах колишнього Радян­ського Союзу почалося з урочистого всенародного святкування 1000-літнього ювілею Хрещення Русі у 1988 році. Церкві почали повертати храми, а по всій країні будувати нові та відроджувати відомі обителі. Цей період в історії Ві­нницької єпархії нерозривно пов’язаний з ім’ям митрополита Агафангела (Саввіна). Ще до того часу, як ставлення влади до Церкви докорінно змінило­ся, владика Агафангел намагався висвячувати якомога більше молодих свяще­ників, немовби прозріваючи майбутнє відродження духовного життя народу, для опіки над котрим потрібні будуть численні пастирі.

Сімнадцятирічне архіпастирство митрополита Агафангела запам’яталося відкриттям багатьох храмів, але перш за все, поверненням Церкві Свято- Троїцького Браїлівського жіночого монастиря. Для відродження святої обите­лі не жалкували своїх сил у буквальному розумінні цього слова всі наші свяще­ники та миряни на чолі з архієреєм. їхніми спільними зусиллями оби тель була відновлена, в ній знову зажеврів вогонь молитви, який не згасає до сьогодні, а сам Браїлівський монастир є найбільшим монастирем на Вінниччині.

Наступником митрополита Агафангела на Вінницькій кафедрі став ми­трополит Макарій (Свистун). Видатний проповідник і церковний дипломат, який зіграв неабияку роль у новітній історії Української Православної Церкви, будучи учасником доленосного Харківського Собору та обрання на Київський Престол Блаженнішого Митрополита Володимира.

З ім’ям митрополита Макарія в історії єпархії пов’язані також наступні події: повернення у 1995 р. до рідної обителі Браілівської чудотворної ікони Пресвятої

Богородиці і повернення в м. Бар Барського чудотворного образу Божої Матері. З благословення митрополита Макарія у Вінницькій єпархії започатковано тради­цію здійснення Хресних ходів до Калинівського Хрест а та на Йосафатову долину. П’ятнадцятирічна архіпастирська діяльність мигрополита Макарія на Вінницькій кафедрі спричинила активне зростання на Поділлі числа православних парафій.

У 1994 році в єпархії налічувалася 561 парафія. Це був найбільший показник по всій Україні, у зв’язку із чим Священним Синодом УПЦ було прийнято рішен­ня про утворення з Вінницької єпархії двох самостійних єпархій - Вінницької та Тульчинської. Пізніше, вже в нинішньому, 2013 році, було прийнято рішення утво­риш на території області ще одну - Могилів-Подільську єпархію. Таким чином, Ві­нницька єпархія, давши початок ще двом адміністративним одиницям УПЦ, разом із ними має найбільшу кількість парафій з-поміж усіх областей України.

За останні кілька років, вже при Нашому управлінні Вінницькою кафе­дрою, було відкрито кілька десятків нових храмів і засновано два монастирі: Спасо-Преображенський чоловічий монастир у с. Галайківці Муровано-ку- риловецького району (нині - Могилів-Подільська єпархія) та жіноча обитель у м. Бар. Постав у всій своїй неповторній красі відреставрований вінницький Спасо-Преображенський кафедральний собор.

Звертаючись сьогодні до вас, моя улюблена паства, я хотів би не лише окреслити минуле нашої єпархії, а й особливо наголосити на тому, на що усім нам, ар­хієреям, священикам та мирянам, слід звернути увагу, замислюючись над розбудо­вою нашого майбутнього. Відверто скажу, що в наш, спустошений споживацьким ставленням до житія час, неабияких зусиль слід докласти, піклуючись не стільки про кількість парафій, скільки про розбудову духовних храмів наших сердець. Слід визнати невтішний факт: зовнішнє відродження церковного життя часто жодним чином не позначається на житті більшості наших співвітчизників, які, хоча й охре­щені у Православ’ї, однак не знають своєї віри і т ому не розуміють, що скарбницю своєї душі потрібно невтомно поповнювати благодаттю церковних Таїнств.

Саме тому в Вінницькій єпархії останнім часом приділяється багато уваги духовному вихованню нашої пастви. З цією метою Нами введена обов’язкова катехізація майбутніх хресних батьків і молодят перед звершенням Таїнств Хрещення і Шлюбу. Нами дано благословення священикам організувати на кожній парафії недільну школу для дітей і дорослих.

Усім сьогодні слід остаточно зрозуміти, що без духовної освіти і роботи з молодим покоління на нас чекає сумне майбутнє. Тому ми знаходимося в процесі постійної співпраці з місцевою владою задля введення у шкільну про­грам}’ світських навчальних закладів предмету «Християнська етика». Нами ви­даються газети і поширюється духовна література.

Разом із тим ми розуміємо, що не тільки духовне знання, але, перш за все, молитва і духовна робота кожного з нас на ниві свого серця, може бути запо­рукою процвітання віри Христової та Православної Церкви в майбутньому. Том}’ в нашій єпархії велика увага приділяється організації на кожній парафії регулярних і частих богослужінь.

Сьогодні, у цей святковий день, я хочу не лише привітати всіх вас із на­шим спільним Ювілеєм - 80-ліггям Вінницької єпархії, а й побажати Вам від Бога зміцнення духовних сил і тілесного здоров’я. Станьмо ближчими до Бога і добрішими до свого ближнього.