Вибіркове врахування

СЕРГІЙ КІВАЛОВ, член Венеціанської комісії від України, народний депутат України

Якою буде подальша доля суддівського корпусу? Що рекомендує Венеціанська комісія стосовно призначення, звільнення і переведення суддів? Аби дати відповіді на ці запитання, проаналізуємо, чи всі рекомендації ВК враховані в оновленому проекті змін до Конституції.

Повноваження щодо переведення

Під час засідання 30 жовтня Конституційна комісія врахувала одну з ключових рекомендацій ВК: передати Вищій раді правосуддя повноваження щодо переведення суддів. Раніше пропонувалося закріпити це право за Президентом. Нині переведенням «відає» Вища кваліфікаційна комісія суддів: розглядає відповідні питання й готує подання главі держави або Верховній Раді. Але є застереження: навіть у разі ухвалення конституційних змін перші 2 роки такі рішення прийматиме Президент за поданням Вищої ради юстиції (чи ВРП).

При цьому лише частково виконано рекомендацію стосовно збалансування квот під час формування ВРП: згідно з останньою редакцією проекту ВР отримає разом з Президентом свою квоту з 2-х членів у складі ВРП. Проте залишилася реалізованою рекомендація щодо обрання парламентом

членів ВРП кваліфікованою більшістю голосів або запровадження іншого механізму гарантування участі опозиції в цьому процесі. А без цього не можна повністю виключити політичний вплив і забезпечити призначення професіоналів.

Судді-«п’ятирічки»

Найбільший резонанс у суспільстві викликає та частина проекту, що стосується долі понад 8000 суддів. І насамперед — більш ніж 1000 суддів, призначених на посади на перший п’ятирічний термін. Списи ламаються довкола того, чи повинна зараз ВР обирати цих суддів безстроково. Думки розділилися.

Дискусії можна вести скільки завгодно. Але є чинний закон. І чинна Конституція. Тож усі процедури повин-ні здійснюватися відповідно до того закону, який є. Буде інше законодавство — будуть інші процедури. Річ у тім, що спочатку проект передбачав припинення повноважень суддів після закінчення 5-річного терміну, на який вони були призначені.

Щодо цього ВК указала на необхідність додаткових гарантій для кожного судді-«п’ятирічки». Зокрема, рекомендується звільнити їх від проходження додаткової підготовки протягом кількох наступних років. Але тільки в разі, якщо вони успішно пройдуть конкурс. Про це в останній редакції проекту, схваленій КК 30 жовтня, ні слова.

Натомість документ доповнений ще однією нормою. Вона дає право таким суддям бути призначеними наново, але за процедурою, встановленою новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів», що з’явиться в разі внесення змін до Конституції. Тобто вони не позбавляються права знову одягти мантію, але немає жодної згадки про будь-які пільги для них.

Автори реформи можуть, звичайно, заперечити, що рекомендацію ВК реалізують пізніше, коли приводитимуть у відповідність до Конституції профільний закон. Проте важливо, аби ці гарантії не поклали під сукно, щоб експерти й громадянське суспільство не дали забути про це.

Рекомендовані до обрання

Водночас є судді-«п’ятирічки», термін повноважень яких закінчується. А є ті, хто вже рекомендований до обрання безстроково. Подання щодо них вже надійшли до ВР. Таких — 547. Нині лунають заклики не обирати жодного з них і створити таким чином нові вакансії. Вважаю це неправильним.

По-перше, ці судді перевірені й вже рекомендовані ВККС до обрання. По-друге, ВК неодноразово у своїх висновках наполягала на тому, аби усунути парламент від призначення суддів, відмовитися від будь-якого політичного впливу на них. Якби прислухалися до рекомендацій ВК, то цієї розмови не було б узагалі.

Не забуваймо, що зміни до Конституції стосовно правосуддя ще навіть не внесені на розгляд ВР. І, нагадаю, вони вимагають двоступінчастої (на двох сесіях поспіль) процедури затвердження. Поки ця процедура не завершена, поки жодних змін не внесено, потрібно неухильно дотримуватися чинних Конституції, закону «Про судоустрій і статус суддів», Регламенту ВР і всіх передбачених ними процедур щодо кожного судді. Ми не можемо і не повинні дозволяти ігнорувати вимоги Основного Закону.

Поясню трохи детальніше. Статтею 76 закону «Про судоустрій і статус суддів» ВККС наділено повноваженнями рекомендувати суддю до обрання безстроково або відмовити йому в разі підтвердження обставин, що перешкоджають цьому. Стаття 204 Регламенту не дає Верховній Раді юридичних підстав не обрати безстроково суддю, якого рекомендувала ВККС. У народних депутатів є право ставити кандидатові питання під час пленарного засідання, але немає підстави його не обирати. І не існує юридичних підстав не виносити на голосування ті 547 рекомендацій, які зараз перебувають у парламенті.

Виходить, якщо комусь вигідно не дотримуватися приписів Конституції та закону — можна це робити? А від усіх вимагати їх дотримання — чи це не велике лукавство і нівелювання правових основ держави? Аби судово-правова реформа виявилася успішною, необхідно суворо дотримуватися Конституції і законів: сьогодні — у теперішній редакції, завтра — у завтрашній. І насамперед — першим особам держави, політикам першого ешелону. Це слугуватиме прикладом для тих самих суддів, яким належить щодня застосовувати закон.

Вищі спецсуди й тотальна заміна

Дуже важливе значення реформа матиме для вищих спеціалізованих судів. Як вже відомо, в остаточній редакції висновку Венеціанська комісія рекомендувала ліквідувати вищі спеціалізовані, але зберегти адміністративні суди як автономну систему. Під час засідання 30 жовтня КК зберегла початкову редакцію відповідної норми ст.125 Конституції: «В Україні можуть функціонувати вищі спеціалізовані суди відповідно до закону» (у чинній редакції: «Найвищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди»).

Це відкриває можливості для впорядкованої зміни структури спеціалізованих судів. Ліквідовувати їх одразу після реформи не буде конституційних підстав. Водночас з’являється можливість поетапної ліквідації. Висновок ВК

передбачає збереження тільки Вищого адміністративного суду як інструменту реалізації конституційної гарантії касаційного оскарження в рамках автономної системи адміністративного судочинства.

І ще один животрепетний момент: доля всього суддівського корпусу в контексті пропозицій про його тотальну заміну. Комісія була категорична: звільнення всіх суддів не відповідає європейським стандартам і принципу верховенства права. За винятком таких ситуацій, як переривання конституційної наступності. Наприклад, як відзначив секретар ВК Томас Маркерт на засіданні Конституційної комісії 30 жовтня, як це було під час заміни Конституції УРСР 1978 року першою Конституцією незалежної України у 1996-му. Я рекомендував би з великою увагою поставитися до позиції ВК та її представників у цьому делікатному питанні.

Чотири рівні перевірок

Не менш важливо забезпечити виконання іншої рекомендації ВК: на законодавчому рівні навести порядок у хитросплетінні паралельних процедур і органів, що дублюють один одного в частині перевірок, атестацій та оцінювання суддів. Їх уже існує три, а проектом конституційних змін передбачена ще й четверта.

Комісія підкреслила, що пропоноване оцінювання «професіоналізму, етики і доброчесності всіх суддів» може бути здійснене лише як надзвичайний захід, причому швидко, ефективно, з великою обережністю. ВК повторила, що вважає вкрай проблематичним і, ймовірно, неможливим забезпечення дотримання суворих гарантій для тих суддів, хто відповідає цим критеріям, за умови одночасного проведення різними органами однакових процедур:

• кваліфікаційного оцінювання за п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про забезпечення права на справедливий суд»;

• перевірки за законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»;

• люстраційної процедури за законом «Про очищення влади».

Комісія вказала на попередні рекомендації: гармонізувати спеціальні та люстраційні процедури щодо суддів. Зокрема, детально прописати жорсткі гарантії захисту суддів, які відповідають своїм посадам, у межах процедури кваліфікаційного оцінювання.

Сухий залишок

Отже, що ми маємо в сухому залишку.

По-перше, остання редакція проекту змін до Конституції, хоча технічно й враховує більшість рекомендацій ВК, не розв’язує низки гострих і принципових проблем. Хоча вирішувати їх все одно доведеться. Це буде на рівні звичайного законодавства, не конституційного. І розв’язувати їх потрібно «вже вчора», незалежно від того, чи відбудеться «конституційна реформа правосуддя» взагалі.

По-друге, цей проект, як я неодноразово говорив, запізнився мінімум років на десять. У минулому такі зміни допомогли б установити незалежний і справедливий суд. Сьогодні вони переважно застаріли. Чи виправдає обговорювана реорганізація втрату інституційної пам’яті, зусиль, витрачених на створення судів, — велике питання.

Нині на порядку денному вже повинні стояти питання щодо обрання суддів народом на підставі загального, рівного і прямого виборчого права. А також конституційна гарантія права на суд присяжних кожному громадянинові, котрого

обвинувачують у скоєнні злочину, за який загрожує позбавлення волі. Як інакше повернути народну довіру до судів — не знаю, і, щиро кажучи, ніхто не знає.