Стан судової системи України не може розглядатися і оцінюватися окремо від стану всієї системи влади в державі. Необхідно враховувати наслідки руйнівних ударів, нанесених зсередини і зовні України за основними інститутів державної влади. Військовий конфлікт на сході країни придбав відверті обриси війни Росії проти України на українській території, війни, яку називають «гібридної». На мій погляд, це завершальна - «гаряча» фаза гібридної війни, яка ведеться проти Української держави як мінімум останні п'ять років. У 2010-2014 роках ця війна набула системного характеру, оскільки державним механізмом заволоділа політична кліка, готова рішуче і самовіддано взятися за демонтаж інститутів державної влади. Те, що їй можна довіряти, було негайно продемонстровано підписанням так званих «харківських угод». Ефективність процесу демонтажу Української держави була забезпечена концентрацією влади в руках Януковича шляхом антиконституційного перевороту. Наносилися точкові удари по армії, службі безпеки, прокуратурі, міліції, з економіки, освіти, науки, соціальній сфері. Особливо витончено і цілеспрямовано було завдано удару по парламенту, уряду, які стали слухняним знаряддям у руках узурпатора і провідника ідей знищення Української держави.
Судова система «підгортати» особливо ретельно і зрозуміло чому: підкоривши, стриножила механізми правосуддя, єдиного органу конституційної юрисдикції, антиукраїнська влада паралізувала державну систему імунного захисту конституційного ладу, самої мети існування держави: забезпечення життя, здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки людини .
З 2010 року підпорядкування судової влади президентської камарильї здійснювалося ретельно, цинічно і зі знанням справи. Застосовувалися різні «гібридні» методи: від внесення антиконституційних змін до спеціальних законів, які повинні були для громадськості і міжнародних структур створити ілюзію законності дій Президента та осіб, «вбудованих» у судову владу, до примітивних підкупів призначеннями на посади і т.п. Повноваження Верховного Суду України зведені до максимально скоротили його вплив на суди. Створено систему автономних спеціалізованих судів. Всім відомо, як проходило формування судів, їх керівництва, особливо - Конституційного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України. Були підготовлені і «проштовхнути» через Конституційну асамблею зміни до Конституції, які остаточно ставили під контроль Президента і «смотрящих» від нього судову систему. Нагадаю, що під схвальні висновки Венеціанської комісії парламент схвалив ці зміни, і тільки на етапі остаточного прийняття, при відомих і зрозумілих обставин законопроект був провалений.
Ця побіжна оцінка того, що відбувалося з судовою системою, свідчить про те, що ми сьогодні маємо авторитарно орієнтований механізм судової влади, не схильний до самоврядування з наявним не меншим, ніж кілька місяців тому, впливом тих же і нових «смотрящих».
Якщо зберігати надію на очікувані суспільством зміни в галузі функціонування судової влади, необхідно негайно забезпечити завершення формування і початок роботи Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Сьогодні очевидно, що цей процес буде блокуватися тими, хто втратить в результаті вплив на судову владу, а також тими, хто не встиг вмонтувати до складу цих органів своїх представників. На мій погляд, без акцентованого уваги Президента до судової системи, без оцінки ним наслідків втрати темпів у процесі очищення судової влади, приведення її до здатності стати надійним останнім оплотом прав і свобод людей, стражем конституційного ладу ми ризикуємо як держава стати жертвою існуючої в даний час судової влади. Мабуть, тільки Президент може забезпечити якнайшвидше прийняття присяги членом Вищої ради юстиції (за посадою) - Генеральним прокурором України. Президент може стимулювати парламент негайно визначитися зі своїми представниками у Вищій раді юстиції. Можливо, я щось пропустив, але не чув, щоб Глава держави зустрічався з Головою Верховного Суду України, головами спеціалізованих судів, Головою Конституційного Суду України, головою Ради суддів України. До речі, це не тільки зорієнтувало б вище керівництво судової влади в тому, як Президент оцінює її нинішній стан і засоби реформування. Таке спілкування могло б стимулювати завершення формалізації рішення З'їзду суддів України щодо обрання членів Вищої ради юстиції, що забезпечить його повноважність. Повторюю: повинен почати роботу орган судової влади, «відповідальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу». Ми всі в очікуванні конкретних дій з реформування судової влади наперекір саботажу і мімікрії, і навряд чи хто очікує іншого. Очевидно, що без активної і ясно вираженої позиції Президента осмислене, системне відновлення судової влади не проглядається.
Запуск роботи Вищої ради юстиції - важливий, вкрай необхідний, але тільки фактор процесу необхідних змін у судовій системі. Не повинно бути легковажного ставлення до «постмайданне» засобу, напрочуд делікатно названому «відновленням довіри до судової влади». Те, про що йшлося спочатку, свідчить, що конституційно-правове поле потребує реанімації, а зведення в ранг законів порушень Конституції і законів змушує шукати «кордони» закону. Нормативна сила системних конституційних принципів дозволяє в нашій ситуації відходити від букви закону, яка змушує дотримуватися антиконституційних законів і захищати права тих, хто їх формулював, брав і використовував. Події, що відбулися в лютому 2014 року, супроводжувалися прийняттям політико-правових рішень. Поки будемо розгрібати залишки дотів і дзотів, зведених в процесі гібридної війни, застосування ряду законів у наявному вигляді здатне завдати суспільству більше шкоди, ніж їх ігнорування. До «вичищення» відповідного нормативного поля від пастки, розташованих для нейтралізації здатності судової системи до самозахисту, необхідно відчувати «кордон» закону, за якою він втрачає енергію впливу на суспільні відносини.
Остаточно вийти на параметри суспільно-прийнятною судової влади ми зможемо після внесення системних змін до Основного Закону, підготовлених і схвалених за участю громадянського суспільства. Але це - завдання «на завтра». Сьогодні головне - реально відновити довіру до судової влади, максимально швидко, безкомпромісно, відкрито і чесно.
Віктор МУСІЯКА - професор, науковий консультант Центру О. Разумкова, м. Київ
Джерело: pravo.ua
_03_03.png)
