Голова ТСК Володимир Мойсик:

 Ототожнення люстраційних процесів із процедурою відновлення довіри до судової влади перетворилося на сучасну тенденцію. Законодавець, ухваливши відповідний закон, не створив умов для його реалізації. Порівняння членів Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції з вершителями доль осіб у мантіях виявилося правовим міражем. Про те, яку ж функцію насправді виконуватиме новостворена спецкомісія та як вона допоможе оновити судову владу, ми вирішили дізнатись у голови ТСК, судді Верховного Суду у відставці Володимира МОЙСИКА.

«Не всі люди, навіть депутати, знають, що можливості комісії щодо перевірки суддів обмежені»

— Володимире Романовичу, насамперед дозвольте привітати вас із новою посадою. Скажіть, будь ласка, з позиції голови комісії: як зробити діяльність ТСК ефективною? З чого плануєте почати роботу?

— Думаю, що починати роботу треба не з комісії, вона працює. Біда в тому, що зараз не працюють ті конституційні органи, які мають опікуватися судовою системою, — Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів. Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» позбавив повноважень членів цих органів та заборонив їм балотуватися на ці посади знову. У той же час новий склад органів не сформовано.

Виходить, що лише ТСК, як не дивно,  є наразі єдиним органом, що має хоч якийсь законний вплив на судову систему. Втім, відповідно до закону результат своєї роботи — наш висновок про порушення суддею присяги — має бути переданий до ВРЮ для прийняття рішення. А вона, як не прикро, досі не працює. Сформують її, за моїми прогнозами, не раніше пізньої осені. І це лише ускладнює виконання тих завдань, які ми ставимо перед собою.

— А які із завдань комісії пріоритетні? Чи відіграватиме ТСК ту роль у процесі оновлення судової системи, яку задекларовано Верховною Радою?

— Завдання ТСК визначені в законі. Ми вже розподілили між членами комісії близько 300 скарг, які надійшли на її розгляд. На жаль, не всі люди, навіть депутати, знають, що можливості комісії щодо перевірки суддів обмежені. 

Із цього приводу хотів би пояснити, що ми перевірятимемо тільки тих суддів, які брали участь у покаранні «автомайданівців», забороняли мітинги під час революції, давали санкції на арешт і судили «майданівців». Інша категорія справ стосується суддів, які виносили рішення у справах осіб, визнаних політичними в’язнями. Перевірки чекають суддів, які втручалися у виборчий процес 2012 року, позбавляючи мандатів нардепів, які вже склали присягу. Перевірятимуть і суддів, чиї рішення розглянув Європейський суд з прав людини й визнав їх  такими, що ухвалені з порушенням прав людини та громадянина.

Я озвучив вам цифру в 300 скарг. Та лише 13 з них стосуються предмета діяльності комісії. Висновок очевидний: компетенції  замало. З трибуни парламенту створення комісії пафосно було оголошено як проведення люстрації суддів. А на практиці застосування закону обмежено.

— То, може, було б доцільно розширити повноваження ТСК? Чи зверталися ви з такою пропозицією до законодавця?

— Комісія не має права законодавчої ініціативи, але питання, яке ви озвучили, вже порушується в стінах парламенту. У цьому процесі я участі не беру. Але, як колишній парламентар, можу заявити, що йдеться про розширення повноважень ТСК.

Крім того, законодавцеві, на мою думку, необхідно визначитися: бути  комісії громадською організацією, напівгромадською чи державною. Особисто я поставив би питання і про розширення повноважень ТСК в часі. Адже року вкрай замало. Заяви ми прийматимемо протягом 6 місяців. Потім упродовж півроку необхідно здійснити перевірку скарг, які надійдуть. Отже, часу для грунтовної роботи лишається обмаль. А мова ж іде не про вбивцю чи пройдисвіта, а про суддю. І він, стоячи перед нами й перед нашими колегами у ВРЮ, розраховуватиме на всебічний та справедливий розгляд без зайвого поспіху.

— Чи почали члени ТСК вивчати скарги на суддів? За яким принципом комісія формуватиме справи?

— Серед 9 членів комісії п’ятеро — судді ВС у відставці. Тому ми відтворили у регламенті комісії принцип «випадкового судді». У ТСК цей принцип полягатиме в тому, що жоден зі скаржників не обиратиме собі перевіряючого, як і мої колеги не обиратимуть скарг: ані за прізвищами заявників, ані за складністю матеріалів.

Перший розподіл скарг відбувся у присутності усіх: між членами комісії за алфавітом скарги були розподілені  в порядку їх надходження.  

Вважаю, що такий спосіб розподілу є найоптимальнішим. Він не суперечить закону та, сподіваюся, не викличе нарікань  суспільства.

— У чому взагалі полягатиме попередня перевірка? Чи перевірятимуть суддів, які розглядали справи визначених законом категорій, проте скарг на них не надходило?

— Недавно до мене завітала делегація скаржників з Одещини. Візит вони нанесли тоді, коли я проводив нараду. Ми вирішили завести людей до зали та приймати їх колегіально. Це було схоже на публічний прийом громадян. Так ось, повертаючись до вашого запитання, скажу, що серед тих людей були досвідчені фахівці, зокрема юристи. Та навіть вони свято вірили в те, що ТСК може розглянути скаргу на будь-якого суддю або принаймні ініціювати таку перевірку суддів.

Проте закон це заборонив та визначив, що комісія має відкривати провадження виключно за скаргами, до яких, у свою чергу, також висуваються певні вимоги. Так, чітко визначено, що скарга має бути іменною та стосуватися конкретного судді.

— Тобто скаржитися можна тільки на одного суддю?

— Та хоч на п’ятьох. Головне, щоб скарга подавалася особисто людиною, якої це стосується. Причому скаржитися можуть як фізичні, так і юридичні особи та лише з тих підстав, які належать до нашої компетенції. Тобто неможлива така ситуація, коли, наприклад, спілка пасічників виявила бажання покарати суддю у Фастові за те, що той заборонив якийсь мітинг політичного протесту. Якщо когось незаконно притягали до кримінальної відповідальності чи позбавили мандата, то тільки вони особисто можуть подати скаргу на суддю щодо своєї справи. На жаль, на відміну від членів Вищої ради юстиції,  члени ТСК не мають права ініціювати розгляд таких питань.

— Що, на ваш погляд, мав на увазі законодавець, поставивши перед ТСК зав­дання утвердити верховенство права в суспільстві та законність у діяльності судів? Як утілюватимуть у життя таку вимогу закону члени комісії?

— Довіра до суду та незалежність суду презюмується (тобто наперед вважається істинним). Це свідчить, що держава опікується незалежністю правосуддя.

Ще на початку 2000-х довіра до суддів була. Потім ми спостерігали її стрімке падіння, аж поки не відбулося тотального підкорення правосуддя попередньому політичному режиму.

Сьогодні ми ставимо запитання: а могли ті судді, стосовно яких ТСК порушуватиме провадження, ослухатись? Напевно, що ні. Втім, це не  виправдання для судді. Я теж суддя. Якщо в судді не лишається нічого, крім страху за власну шкуру, треба здавати мантію до канцелярії та йти працювати сторожем, таксистом, будь-ким, треба йти із системи.

На моє переконання, особа, яка не має гідності, поваги до держави, іменем якої виносить рішення, співчуття до людських доль, не може залишатися суддею.

У суспільстві повинне панувати право, а не інтереси конкретних політичних сил чи осіб.

— А ось така передбачена в  законі мета перевірки, як «утвердження законності в діяльності суддів»... Чи не є це повноваженням ВККС?

— Наші повноваження обмежені категоріями справ та часовими рамками. Але закон також вказує, що коли ТСК  виявить порушення в діях судді, але підстав для його звільнення з посади за порушення присяги буде замало, то такі матеріали стосовно суддів першої та апеляційної інстанцій ТСК передаватиме до ВККС для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Якщо йтиметься про суддів Верхов­ного та вищих спеціалізованих судів — до ВРЮ.

 «Є надзвичайним явищем, коли одна гілка влади пише вказівки іншій»

— Нині можна почути багато застережень, що комісія не повинна розпочинати свою роботу в умовах несформованості ВРЮ.

— Нарікають дарма: законодавець усе передбачив. Навіть якщо ВРЮ не розгляне наших висновків протягом 3 місяців, як передбачено законом, це не стане перешкодою для проведення перевірки ВРЮ. Так вказано в законі. Наш висновок хоч і не є остаточним, проте є обов’язковим для розгляду ВРЮ, коли б вона не сформувалася.

— Виходить, що ТСК можна вважати своєрідною підмогою ВРЮ? Чи достатньо в неї повноважень для задекларованого в законі відновлення довіри до судової системи?

— Комісія є «тимчасовим посиленим заходом з використанням існуючих процедур».  Ні ВККС, діяльність якої регулюється законом «Про судоустрій і статус суддів», ні ВРЮ як конституційний орган не скасовуються як правові інституції. Вони існують і будуть існувати, і ТСК їх не заміняє.

Та, чесно кажучи, Європу стурбувало створення ще однієї комісії. Це для них явище надзвичайне. Як і те, коли одна гілка влади пише вказівки іншій — віднови довіру до себе. Не виносить же Пленум ВС постанов про відновлення довіри до законодавчої влади! Хоча довіра до неї в суспільстві така ж незадовільна, як і до суду. Тобто принципу поділу влади слід дотримуватися.

— Існує така думка, що ВР не може наділяти себе повноваженнями через закони, виключно через Конституцію.

— Так. Але цей закон є винятком — відповіддю на недотримання законів владою. Тому й спробували знайти способи, як звільнити суддів, чиїми руками впроваджувався режим. Хоча вони, як бачимо, не здаються. Звільнених суддів Конституційного Суду потихеньку відновлюють на посадах. На позачерговому ХІІ з’їзді суддів мої колеги навіть відмовилися унести до порядку денного рекомендацію парламенту розглянути питання щодо суддів КС. Більше того, Голову КС, який очолював Суд при зміні Основного Закону в 2010 році, посадили в президію. Чи не є це показником процесів, що відбуваються в лавах правосуддя?

— Чи вважаєте ви доцільними прийняті законодавцем обмеження щодо категорій осіб, які мають уходити до ТСК? Хто, на вашу думку, повинен зай­матися перевіркою суддів? Чи варто це доручати адвокатам?

— Звісно, я підтримую цю ініціативу. З іншого боку, загальноєвропейський принцип, і на цьому нам неодноразово наголошували у Венеціанській комісії, полягає в тому, що в органах, які безпосередньо вирішують долю судді, більшість мають складати судді, обрані самими суддями. Й очолювати такий орган повинен суддя.

Що ж до нас, то хоча у ВРЮ нині і є більшість суддів, але їх делегують суб’єкти призначення: з’їзди адвокатів, науковців, прокурори тощо. Проте це не відповідає європейським принципам. Тут мають спрацювати законодавці.

«Спостерігається шалений спротив, щоб не дати запрацювати комісії»

— На позачерговому ХІІ з'їзді суддів ви наголошували на необхідності формування ВРЮ на постійній основі. Стосовно ТСК ви додержуєтеся тих самих поглядів?

— Так, моя думка є незмінною. І мова йде зовсім не про гроші, а про суспільний запит. Вже почалися розмови: за чий рахунок відбуватиметься люстрація? Тобто людей не цікавить заробітна плата членів комісії, як і нас. Людей хвилює одне: головне, аби члени ТСК не перетворилися на платних «люстраторів» від зацікавлених осіб. Ми здійснюватимемо відповідальну державну функцію, і я не впевнений, що правильним буде довіряти її повністю громадській організації.

Не всі, мабуть, знають, що тільки виконання вимоги закону про оприлюднення регламенту комісії в газеті «Голос України» коштуватиме 18 тис. грн.

Організаційне забезпечення діяльності комісії покладено на апарат ВРЮ. Ще у квітні у секретаріаті ВРЮ склали кошторис діяльності ТСК і поросили Кабмін надати кошти на її діяльність. Однак відповідь надійшла від Мінфіну й була досить дивною (цитую): «…виходячи з норм зазначених законів, тимчасова спеціальна комісія тимчасово виконує, по суті, повноваження Вищої ради юстиції. Для здійснення своїх повноважень Вищій раді юстиції у державному бюджеті на 2014 рік передбачені видатки…»

Я на першому засіданні ТСК подякував секретаріату ВРЮ за організацію для нас робочих місць та інше забезпечення діяльності. Тож загалом комісія вже працює. Але ж папір, ручки, зв’язок, поштові послуги — усе це потрібно. А уявіть, що члену ТСК треба поїхати у відрядження, як вирішити питання оплати для громадського діяча, який не входить до складу ВРЮ?

Тому я написав листа Прем’єр-міністру з проханням роз’яснити: мають члени ТСК розраховувати на оплату праці й організаційне забезпечення чи державу цілком влаштовують громадські засади тимчасової перевірки? 

Ми ж пам’ятаємо рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України». Суддя оскаржив своє звільнення з тих підстав, що тільки 4 члени працюють у ВРЮ на постійній основі, отримуючи заробітну плату. Решта — заробляє в інших містах, що, на думку ЄСПЛ, є небезпечним фактом. Ось що викликає занепокоєння, а не власні амбіції.

— Маючи неабиякий стаж роботи народним депутатом і знаючи всю законодавчу кухню, поясніть, чому парламентарі не квапляться з призначенням нових членів? Що, на вашу думку, могло спричинити таку тяганину?

— Це невипадково. Дуже довго цей закон не приймали. І якщо події, які надихнули на його створення, називати «революційною необхідністю», то й приймати його мали з революційною швидкістю. Було 3—4 проекти, жоден з яких не став основою ухваленого документа. Ми отримали закон, кардинально відмінний від тих, що пропонувалися.

Зараз спостерігається шалений спротив, щоб не дати запрацювати комісії. Є два позови в адмінсудах від громадської організації, яка оскаржує розпорядження урядового уповноваженого з питань антикорупційої політики Тетяни Чорновол щодо призначення до комісії 4 адвокатів. Та ж сама організація звернулася до Пленуму ВС з вимогою скасувати призначення до спецкомісії суддів. Крім того, 76 народних депутатів підписалися під поданням до КС щодо визнання неконституційним всього закону. У ВР зареєстрований законопроект від народних депутатів із фракцій ПП «Удар» та ВО «Батьківщина» з пропозицією дозволити тим, хто був членами ВККС та ВРЮ, знову балотуватися до цих органів задля «недопущення дискримінації сильних юридичних кадрів», які входили раніше до цих органів. Я не знаю, кого саме в них їм хотілося б бачити знову.

Система не хоче піддаватися змінам і реформуванню. Навіть попри те, що закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» змінив принцип обрання делегатів на з’їзд. Попередній закон дозволив повністю узурпувати владу суддям спеціалізованих судів, хоча їх близько 2000, у той час як суддів загальних суддів — понад 6000. Збільшили представництво на користь загальних судів, але нічого не змінили по суті.

— З якого осередку фахівців, на ваш погляд, законодавцю слід було б обирати своїх представників до комісії?

— Не приховуватиму, що ми направили Т.Чорновол і до ВР свої пропозиції щодо призначення відсутніх наразі членів. Ми звернулися з проханням утворити в ТСК більшість саме із суддів. Я розумію, що ні закон, ні Конституція, в якій узагалі не передбачено такого органу, як ТСК, не вимагають наявності в її складі більшості служителів Феміди. Та вважаю, що, обравши європейський напрямок розвитку, діяти ми повин­ні відповідно до загальноєвропейських принципів діяльності судової влади. Кандидатури, запропоновані нами, вже розглянуті в Комітеті ВР з питань верховенства права та правосуддя. Залишається тільки чекати, коли парламентарі виявлять бажання проголосувати за них.

«Перехідні положення» цього закону були більш значущими для ВР, ніж його тіло»

— Ви, звісно, знаєте, що великий прошарок громадськості ототожнює люстрацію з процесом оновлення суддівських лав. У чому, на вашу думку, ці поняття різняться?

— Насамперед раджу людям, які вживають такий термін, як «люстрація», подивитися його значення в тлумачному словнику. Адже люстрація вимагає очищення через жертву. Невинну жертву. І це слово не підходить ні для суддів, ні для політичних процесів.

Критикувати закон — справа невдячна, та скажу, що написаний він з юридичного погляду недбало. Лише для того, щоб відпрацювати регламент, нам довелося збиратися близько 5 разів. Та прийняти його було необхідно, бо тільки він може привести діяльність комісії в якусь норму. Хоча закон недосконалий, ним дуже важко користуватися.

— А що із цього приводу кажуть європейські експерти? Чи зверталися ви до них за порадами чи рекомендаціями перед початком роботи?

— Я був учасником двох міжнародних семінарів, один з яких організував уряд Швеції, а другий — Рада Європи. Один з них мав однойменну назву з нашим законом. Експерти присвятили час семінару вивченню й розгляду документа. Іноземці закликають нас діяти дуже обережно та виважено. Адже суддя — це носій влади, який є незалежною ланкою як усередині судової системи, так і в державі в цілому. Неправильне поводження стосовно носія судової влади є загрозою правосуддю.

— Яким є ваше ставлення до закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»? Чи виправдовує він свою назву?

— Я переконаний, що закон був ухвалений не для того, щоб створити ТСК, а для того, щоб позбавити повноважень членів ВРЮ та ВККС і познімати з посад голів усіх судів. Тому «Перехідні положення» цього акта були більш значущими для ВР, ніж його тіло.

Тож закон фактично провів пряму люстрацію членів ВККС та ВРЮ разом з очільниками судів. І що ми побачили? Через кілька днів 95% колишніх голів повернулися на свої посади. Колективи обрали їх знову на зборах суддів. Очевидно, запланованого оновлення суддівських лав не відбулося.

— Судді дедалі частіше потрап­ляють у пастку, намагаючись застосовувати норми, прийняті ВР, які на практиці втілити вкрай важко. Чи матимуть можливість судді, які перетворилися на заручників системи, реабілітуватися?

— Кожну справу розглядатимемо дуже прискіпливо. Знаємо, що деякий час «закони 16 січня» діяли, і судді були зобов’язані їх застосовувати. Але ж застосовувалися ще й норми Кодексу про адміністративні правопорушення, які не змінювалися. Мало місце абсурдне застосування його положень, коли до відповідальності притягали навіть невинних літніх людей.

На мою думку, проблемою є ще й те, що законодавець, ухваливши закони «Про Вищу раду юстиції», «Про судоустрій і статус суддів» і «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», скоротив і без того невеликий перелік стягнень, які можуть бути застосовані до суддів. В Італії, до речі, до судді може бути застосовано 31 вид стягнень, у Німеччині — 19, у Франції — 21. Наш же закон написаний таким чином, що служителя Феміди або звільняють за порушення присяги, або він отримує догану.

Оцінювати роботу судді треба не тільки крізь призму одного закону, а в комплексі, з огляду на час. Ось  невеликий приклад. При Вікторі Ющенку суди забороняли 7—8% мітингів, а при Вікторі Януковичу — майже 95%. Це говорить про те, що судова система майже відразу зробила крен у бік обслуговування поперед­нього політичного режиму.

— Чому ж тоді, попри всі свої заяви, парламентарі приймають такі акти, як «Про амністію 2014 року», норми яких не можна втілити в життя через недосконало сформульовані положення? Чи радяться народні депутати з носіями судової влади при прийнятті таких важливих для держави актів?

— Зазвичай усі проекти законів ВС аналізував, проте, на жаль, його висновки ігнорувалися й цією владою. Я кажу про ті зауваження та пропозиції, які надходили за підписами Василя Онопенка, Петра Пилипчука, а тепер уже і Ярослава Романюка. Проект Основного Закону, який направили до Венеціанської комісії, навіть не показали ВС. А він має бути обізнаний хоча б з тією частиною, яка торкається діяльності судів.

На жаль, ми вчимося на власних помилках. Та все ж таки система зрушиться з місця. Можна подолати всі труднощі, якщо бажати розвитку і трохи для цього попрацювати.

«Якщо ми підемо шляхом помсти, караючи щоразу своїх попередників, не буде кінця-краю тій люстрації»

— Ви відомі як автор постанови Пленуму ВС «Про застосування судами Конституції України». Скажіть уже крізь призму часу: чи навчилися судді застосовувати положення Основного Закону як норми прямої дії?

— Як не прикро, але ні. Зокрема, це стосується суддів загальної юрисдикції. За радянських часів існувала Конституційна комісія, члени якої не мали суддівського статусу, а надавали свої висновки. У багатьох країнах конституційний суд тлумачить Основний Закон для вирішення конкретних справ, а не взагалі для читача. Тепер як тільки виникає сумнів, звертаються до КС.

У згаданій вами постанові вказується, що за умови очевидної невідповідності акта Конституції слід застосовувати Основний Закон. На жаль, судді несміливо застосовують Конституцію. Може, й недарма, оскільки за 15 років у нашій державі змінилося 3 конституції. Спробуй тут збагнути, яка з них має діяти у певний проміжок часу?!

— Як, на ваш погляд, мають нині діяти суди, щоб уникнути підпорядкування політичному режиму? В який спосіб сьогодні судова система повин­на відстоювати свою гідність і незалежність?

— Залежність, про яку ми говорили, виникла через прийняття парламентом низки законів. Зокрема, ВРЮ була наділена повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади, яких не було в Конституції. Та тоді на Основний Закон махнули рукою й добилися того, щоб саме ВРЮ призначала суддів на адмінпосади. Отже, склад ВРЮ, а тому й керівники судів були «своїми» в режимі правління колишнього Уряду. У жодному разі цього не можна робити тепер. Якщо ми підемо шляхом помсти, караючи щоразу своїх попередників, не буде кінця-краю тій люстрації.

Суддівство треба зробити корпоративним. Люди в мантіях повин­ні відповідати лише перед суспільством, аби кожен громадянин мав змогу зробити власний висновок: чесний суддя чи ні.

— Коли слід чекати наступного засідання спецкомісії? Чи буде воно відкритим? Чого слід очікувати суддям, яких запросять на засідання, та скаржникам, які вимагають справедливості?

— Переважна більшість роботи залишається за лаштунками публічних засідань, бо здійснюється під час робочих нарад. Проте засідання, безумовно, проходитимуть систематично, у міру готовності. Ми вже направили запити до судів з вимогою надати нам копії матеріалів справ та свої зауваження щодо висунутих звинувачень. Питання про призначення засідання вирішуватиметься, коли ми отримаємо всі відповіді та проведемо всебічну перевірку обставин, викладених у скарзі.

Найближче засідання плануємо на кінець серпня. Суддя, який прийде до нас, матиме право на захист, так само як і у ВРЮ. Ми не повинні забувати, що особи, яких перевірятимемо, є носіями судової влади і поводитися з ними необхідно поважно й обережно.

Більш за все мене вразило те, що в ТСК дуже гостро ставлять питання саме адвокати. Вони не вимагають суцільної люстрації всіх і кожного. Як особи, які є, мабуть, найчастішими гостями в судах, вони більше за всіх зацікавлені в сильному та незалежному суді.

Заявників же хочу запевнити, що жодна заява не залишиться без нашої уваги. Ми всі стоїмо на порозі докорінних змін у державі, а тому дедалі важливішою стає спів­праця громадян і органів державної влади. Тому нехай панує справедливість.