«Встановлення законних і справедливих процедур у справах про банкрутство - спільне завдання і судів, і Мін'юсту з арбітражними керуючими, і бізнесу з їх юридичними консультантами», - суддя ВГСУ Олександр Удовиченко

 

- Олександре Сергійовичу, не так давно - 18 червня ц.р. - У Вищому господарському суді України відбувся круглий стіл, присвячений особливостям розгляду справ про банкрутство, де були визначені проблеми застосування норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у новій редакції (Закон про банкрутство). Чи можете ви позначити основні проблеми? 

- Сьогодні ні для кого - ні для суддів, ні для арбітражних керуючих, ні для практикуючих юристів і бізнесменів - не секрет, що чинний Закон про банкрутство, м'яко кажучи, далекий від досконалості. Але ми живемо за цим законом. І нам, в першу чергу суддям, потрібно докласти максимум зусиль, щоб він застосовувався правильно і справедливо. У Законі дуже багато недоліків технічного характеру, невідповідностей з нормами інших законів, що викликало появу цілого ряду законопроектів, спрямованих на його вдосконалення. Але законотворчий процес досить тривалий, і поки він триває, ми повинні застосовувати діючий Закон таким, який він є. Метою цього круглого столу і була професійна дискусія суддів, арбітражних керуючих, практикуючих юристів з обговорення проблемних питань застосування Закону та напрацювання спільних підходів до їх вирішення. 

 

- Чи правильно розуміння, що обговорення стосувалося формування справедливої ​​судової практики на той час, поки не буде змінений Закон? 

- На жаль, нам доводиться помічати спроби витлумачити закон начебто і легітимно, але з точки зору того або іншого фахівця, відповідно з тим чи іншим баченням. І ми, і ви оперуємо терміном «судова практика». А що таке судова практика? Це не що інше, як сукупність судових рішень конкретних суддів. І якщо говорити про застосування закону, про судову практику тлумачення закону, то чинне законодавство дає право тлумачити норму закону тільки конкретному судді у конкретній справі, коли він на підставі своєї кваліфікації, відповідно до внутрішнього переконання тим чи іншим способом цю норму застосовує до конкретних правовідносин і приймає рішення іменем України. Крім нього, тлумачити закон офіційно має право тільки Конституційний Суд України. 

Тобто носіями тлумачення є конкретні судді. Але в той же час в країні постійно відбувається своєрідна еволюція - і законодавство оновлюється, і судді нові приходять, які ще не володіють достатнім досвідом правозастосування, не знають, як тлумачити ту чи іншу норму. І для того, щоб вони мали якісь правильні орієнтири в законодавстві, щоб надати їм допомогу, законодавством визначено: пленум Вищого господарського суду України може давати методичні рекомендації. Вони даються з окремих аспектів і ніяк не є тлумаченням закону. Інші способи законом не визначені. 

 

Олександр Удовиченко: «Якщо і надалі учасники процесів, пов'язаних з відновленням платоспроможності боржників, будуть лише намагатися звинуватити один одного, обілити себе, то нічого хорошого і продуктивного з цього не вийде» 

- А як ви ставитеся до інформаційних листів вищого суду? 

- На жаль, є й такі квазіелементом, як інформаційні листи з того чи іншого питання. У юридичній громадськості, особливо юристами, що працюють у сфері банкрутства, впродовж останніх декількох років дуже жваво обговорюється, назвемо це так, інформаційний лист ВГСУ про Закон про банкрутство (Інформаційний лист «Про Закон України« Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом »(в редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212 - VІ) від 28 березня 2013 № 01-06/606/2013 - прим. ред.). Це інформаційний лист неодноразово було предметом обговорення на засіданні палати Вищого господарського суду України (третя судова палата ВГСУ - прим. Ред.), І ставлення до нього склалося досить неоднозначне. Я не схильний давати йому оцінку, але, згідно з результатами лінгвістичного аналізу, проведеного незалежними експертами, 30% змісту листа складає цитування самого Закону, 50% - переказ Закону своїми словами (тобто вільне цитування), 15% - роздуми і вказівки судам, які прямо не передбачені Законом та які ні на чому не засновані, і ще 5% - це застаріле регулювання, засноване на якихось актах, що втратили чинність. 

Так чи повинен суддя керуватися рекомендаціями такої якості? На мій погляд, це не просто шкодить судовій практиці - це шкодить основоположним принципам, згідно з якими кожен суддя повинен своє рішення приймати, спираючись на власне розуміння закону, глибокий аналіз і застосування його у відповідності не тільки з буквою, але і з духом закону. Це те, про що говорять і Голова Верховного Суду України, і багато громадських діячів: громадяни можуть не розуміти букву закону, але добре відчувають його дух, тобто для них можна написати безліч різних норм, яким рішення відповідає, але люди завжди відчувають, коли рішення не є справедливим, і суспільство такі рішення не сприймає. І я бачу завдання суддів у тому, щоб правильно розуміти і правильно застосовувати Закон, причому у взаємодії з іншими законодавчими актами. 

Наведу інший приклад щодо того ж Закону про банкрутство. У його останній редакції була норма, що встановлювала пріоритет його положень над нормами інших законів. Сьогодні ця норма скасована. І це закономірно, тому що, по-перше, такого поняття, як пріоритет, в законодавстві не існує, а по-друге, є базовий принцип співвідношення загальних і спеціальних законів, і ламати базові принципи якимись окремими вкрапленнями в окремий закон неприпустимо. Це доводить, що такі спроби створити несправедливий порядок завжди приречені на провал - все одно життя, наука і практика розставлять все по своїх місцях. 

 

- Але застосування закону залежить не тільки від судів. Наприклад, до Закону про банкрутство постійно працює Міністерство юстиції України, у якого своє певне розуміння цього акту. Як домогтися однакового розуміння? 

- На круглому столі, за результатами якого проходить наша бесіда, був присутній нещодавно призначений заступник Міністра юстиції України Ігор Алексєєв. Йому задали безліч гострих питань, піднятих не випадково. Закон передбачив такий механізм, який поставив багато завдань різним органам, але при цьому не дав чіткого визначення, як їх вирішувати. І заступник Міністра пообіцяв учасникам круглого столу, що найближчим часом буде призначений керівник профільного департаменту і будуть оперативно вирішуватися питання, в тій чи іншій мірі гальмують розгляд справ про банкрутство, наприклад, присвоєння кваліфікаційних рівнів арбітражним керуючим. 

До честі замміністра слід сказати, що за короткий час в Міністерстві юстиції відбулися засідання комісії, були розглянуті подання і привласнені відповідні кваліфікаційні рівні арбітражним керуючим. Це суттєво вплинуло на можливість судів надалі (особливо у справах щодо державних підприємств) призначати арбітражних керуючих відповідно до вимоги закону. Суди ж не вправі відмовити сторонам у вирішенні спору на тій підставі, що законом щось не врегульовано. Тому оперативне вирішення таких питань позитивно впливає на правове поле і на самі процедури, які застосовуються у справах про банкрутство. 

У нинішній ситуації дуже важливо, щоб усі державні органи та особи приватного права, які у цій процедурі задіяні - суди, Міністерство юстиції, арбітражні керуючі як індивідуально, так і в особі саморегулівної організації, практикуючі юристи, підприємства та їх юридичні служби, - повинні переслідувати спільну мету оптимізації банкротних процедур. Необхідно напрацьовувати пропозиції щодо її поліпшення і намагатися переконати законодавця в тому, що потрібно змінити, а поки ці зміни будуть прийняті - всі зобов'язані працювати в правовому полі. І я вважаю, що в цьому процесі негоже заробляти дешевий авторитет на критиці того чи іншого органу, як роблять деякі організації, які взяли собі гучні назви з вживанням слів «Україна» або «український», критикуючи діяльність судів і Міністерства юстиції. А якщо копнути, що вони доброго зробили і в чому позитивно проявили себе, - виявиться порожнеча. Критикувати треба, але конструктивно і об'єктивно, з тим, щоб об'єднати зусилля для оптимізації процесу відновлення платоспроможності боржників або їх банкрутства, направлення його в правове справедливе русло. Якщо це стане спільною турботою, тоді припиниться потік звинувачень на адресу і судів, та арбітражних керуючих щодо невдоволення банкротних процедурами, шкоди для підприємств, і інших негативних явищ. Але якщо і надалі учасники цього процесу будуть лише намагатися звинуватити інших, обілити себе, то нічого хорошого і продуктивного з цього не вийде. 

 

- Але юристи кажуть, що в сформованій проблемі винна, зокрема, кваліфікаційна комісія арбітражних керуючих, не діяв, починаючи з 2013 року. 

- Дійсно, більш ніж за рік ця комісія призначила всього близько десяти чоловік, а за час після проведення ВГСУ круглого столу - провела кілька засідань і в результаті дала можливість судам обгрунтовано призначати арбітражних керуючих. 

Але разом з тим залишилася проблема - зарегульованість. З одного боку, вона спрямована на те, щоб усунути суб'єктивізм, але з іншого - породжує нові проблеми. Наприклад, зараз вирішилося питання з присвоєнням кваліфікації, але визначення ступеня складності підприємства все одно залишається оціночним, на розсуду суду. 

Я не прихильник повсюдної зарегульованості. Прямий обов'язок суду при розгляді конкретної справи - об'єктивно враховувати: яке підприємство, яка ступінь складності справи і які тут потрібні арбітражні керуючі. Для цього у суду є право витребувати матеріали, заслуховувати учасників і якщо буде потрібно більш ретельне вивчення - відкладати розгляд справи. І якщо суд все це неупереджено зробить, тоді у судів вищих інстанцій підстави для скасування його рішень будуть значно звужені - чим більш об'єктивне рішення суду першої інстанції, тим менше буде можливостей для скасування цього рішення. Тому у справах про банкрутство всі основні питання вирішуються на стадії розгляду в судах першої інстанції. 

 

- Повернімося до арбітражних керівників. Напрошується висновок, що процес присвоєння кваліфікаційних рівнів арбітражним керуючим стримувався штучно. 

- Чесно кажучи, не знаю. Важливо те, що в сьогоднішній ситуації Мін'юст оперативно зреагував і зробив те, що потрібно було зробити. Звучала критика і самого механізму визначення кваліфікації, і автоматичний розподіл арбітражних керуючих - над цими питаннями також потрібно працювати. Але я хочу ще раз підкреслити, що в таких непростих умовах позитивно вже те, що за результатами зустрічі видно просування та результати. Тобто процес пішов. І це викликає довіру до нового керівництва Міністерства юстиції України та в суддівському середовищі, і у арбітражних керуючих. 

 

- Олександре Сергійовичу, зараз ми з вами розмовляємо як з суддею, що спеціалізується на справах про банкрутство, але довгий час ви присвятили роботі в органах суддівського самоврядування, вас знову обрали головою Ради суддів господарських судів. Як ви бачите себе тепер у цій роботі? 

- Працюючи в органах суддівського самоврядування, якими в Європі вважаються і Рада суддів, і Вища рада юстиції, і Вища кваліфікаційна комісія суддів, я, звичайно ж, менше уваги приділяв судовій практиці. Це об'єктивно. Більше того - останній рік, коли я працював у складі Вищої ради юстиції на постійній основі, то, відповідно до закону, був відряджений і не розглядав судових справ. Повернувшись до судової практики, я із задоволенням занурився знову в цю матерію, якій присвятив більше двадцяти років, яка мені близька і цікава. Сьогодні я готовий приділяти увагу як судову практику у справах про банкрутство, так і роботу Ради суддів господарських судів. Оскільки зараз перед судовою системою стоять серйозні і складні завдання, тому немає ні часу, ні морального права для пасивності, абстрагування від їх рішення. 

 

(Розмовляв Анатолій Гвоздецький, 

«Юридична практика»)