Вітчизняна конституційна юрисдикція. Стор. 19

 Що стосується ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження, то їх у першому півріччі 2013 р. було прийнято 29, у тім числі у справах за 8 конституційними поданнями народних депутатів, 3 — місцевих органів самоврядування, одним — Верховного Суду та 14 конституційними зверненнями громадян і трьома — юридичних осіб.

Неналежність обгрунтування

Серед підстав для відмови, як і раніше, лідирував п.2 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» — невідповідність подання чи звернення вимогам Конституції та законів України (13 ухвал).

Так, не вдалося належним чином обгрунтувати конституційні звернення фахівцям двох юридичних осіб, які звернулися до КС. Це стосується ТОВ «Кадрове агентство «Азов персонал сервіс», яке бажало отримати відповідь на питання щодо стягнення грошової компенсації за невикористані відпустки, але так і не змогло чітко визначити предмет тлумачення, а також ТОВ «Амальгама люкс», якому не вдалося довести неоднозначність застосування судами ст.64 закону «Про телебачення і радіомовлення» в пошуках шляхів спростування недостовірної інформації.

Невизначеність предмета тлумачення

Через невизначеність предмета тлумачення або відсутність обгрунтування неоднозначного застосування положень, які вони просили КС про­тлумачити, було відмовлено у відкритті провадження за конституційними зверненнями громадян:

Ю.Бондаря, Ю.Дмитрука, О.Пабата — з приводу строку повноважень сільських, селищних, міських голів і призначення виборів київського міського голови;

В.Адамчука — з приводу участі в управлінні справами товариства;

М.Варич — з приводу спільної сумісної власності подружжя;

А.Кузнецової — з приводу підстав для припинення поруки;

О.Рудова — з приводу розуміння правової природи судового рішення;

В.Осташко — з приводу правомірності виконавчих написів нотаріуса;

Л.Фогаша — з приводу певних проб­лем користування транспортним засобом.

Припущення й занепокоєння нардепів не є обгрунтуванням

У трьох випадках КС відмовляв у відкритті провадження на підставі п.2 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» й за поданнями народних депутатів. Так, 27.03.2013 побачила світ відмовна ухвала у справі за клопотанням 51 народного обранця щодо визнання неконституційним закону «Про засади державної мовної політики». Стверджуючи про невідповідність названого закону ч.3 ст.5 Конституції, народні депутати спромоглися висловити (переважно політичні та ідеологічні) занепокоєння та припущення про «загрози» Україні, які нібито нависли над державою. Проте такі занепокоєння та припущення не могли замінити належного правового обгрунтування, і КС змушений був відмовити авторам клопотання у відкритті конституційного провадження.

21.05.2013 така ж доля спіткала від­разу два подання 45 народних депутатів про неконституційність постанов ВР «Про звільнення Арбузова С.Г. з посади Голови Національного банку України» та «Про призначення Соркіна І.В. на посаду Голови Національного банку України». Мабуть, чи не єдиним приводом для твердження про невідповідність названих постанов стст.19, 75, 84, 91 Конституції виявилося начебто неособисте голосування народних депутатів у сесійному залі. Суб’єкти права на клопотання надали КС копії деяких документів про реєстрацію, результати поіменного голосування, відео­запис пленарного засідання й навіть деякі газетні статті. Звичайно, Суд, до повноважень якого встановлення фактичних обставин справи не належить, не міг уважати такі додатки до подання правовим обгрунтуванням, а отже, — і прийняти обидва клопотання до свого провадження.

Фактично відсутнім виявилося правове обгрунтування й у поданні Валківської районної ради Харківської області щодо офіційного тлумачення положень ч.1 ст.23 Кодексу про над­ра в аспекті визначення змісту поняття «власні господарсько-побутові потреби» та кола суб’єктів, на які поширюється зазначене поняття. Відповідну відмовну ухвалу КС прийняв 23.01.2013.

Недостатня кваліфікація працівників юридичних служб

У 5 випадках протягом першої половини 2013 р. Суд відмовляв у відкритті провадження на підставі п.1 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» — відсутність права на конституційне звернення. Так, 29.01.2013 з’явилася відмовна ухвала з приводу конституційного звернення голови Львівської обласної ради щодо офіційного тлумачення кількох положень закону «Про засади державної мовної політики». Зміст звернення свідчить про недостатню кваліфікацію працівників юридичних служб облради, оскільки правове обгрунтування клопотання не витримує критики. Може, саме тому КС у мотивувальній частині ухвали не дав такому «обгрунтуванню» жодної оцінки, а відмовив у відкритті провадження на підставі саме згаданої вище ч.1 ст.45, оскільки юристи облради (вже не вперше) поставили голову облради в досить незручне становище: він не мав права ні на конституційне звернення, ні на конституційне подання від імені колегіального органу, хоч і був його керівником. Інакше кажучи, Львівська облрада вже вкотре направила до КС юридично недоладні документи.

Інші підстави для відмови у відкритті конституційного провадження

Чотири відмовні ухвали (від 27.03, 10.04, 22.04, 29.05.2013) на підставі п.1 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» були прийняті за конституційними зверненнями громадянина В.Мокляка. Заявник увесь час ставив питання про неконституційність положень тих чи інших законів. Усі клопотання стосувалися сфери судочинства.

Ще в п’яти випадках у січні—грудні 2013 р. КС приймав ухвали про відмову у відкритті провадження на підставі п.3 ст.45 щойно названого закону — непідвідомчість Суду питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

КС не дає юридичних консультацій

Так, 27.02.2013 єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні оголосив, що не розглядатиме справу за конституційним поданням Верховного Суду стосовно офіційного тлумачення окремих положень ст.9 закону «Про судовий збір», зокрема словосполучень «місце розгляду справи» та «кошти на забезпечення здійснення правосуддя».

Проблема нечіткого формулювання й неоднозначного розуміння чч.1 і 2 ст.9 згаданого закону була помічена Пленумом ВС відразу після його ухвалення, тобто ще до набрання ним чинності. Вже наприкінці жовтня 2012 р. вона була обговорена, і Пленум звернувся до КС із вимогою дати відповідну інтерпретацію, поставивши при цьому 6 запитань, на які судді ВС чекали відповідей.

Справа привертає увагу ще й тим, що почала жваво обговорюватись у засобах масової інформації не після, а до рішення КС. При цьому висловлювалися думки, що останній не буде розглядати подання, оскільки в документі міститься прохання розтлумачити не суть норми, а порядок її практичного застосування, тобто дати юридичну консультацію, яка б заповнила прогалину в законодавстві.

Дійсно, в ухвалі КС чітко роз’яснено, що єдиний орган конституційної юрисдикції не уповноважений виправляти законодавчу неврегульованість і вирішувати інші непідвідомчі йому питання. Саме тому у відкритті провадження було відмовлено, але ВР, як завжди, у запалі політичних бійок «не помітила» добротно обгрунтованої правової проблеми й, навіть уносячи у вересні 2013 р. зміни до актів щодо сплати судового збору, залишила очевидні прогалини в законодавстві поза увагою.

Усунення прогалин у законах — завдання ВР, а не КС

23 і 24 квітня 2013 р. одну за одною КС прийняв дві ухвали про відмову у відкритті провадження у справах за конституційними поданнями 54 та 61 народного депутата теж на підставі п.3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України».

У першому випадку Суд мав шляхом офіційного тлумачення окремих положень стст.15, 16, 30 і 104 закону «Про вибори народних депутатів України» розв’язати спір між ВР і ЦВК в питанні, хто має призначати повторні вибори в разі неможливості достовірного встановлення підсумків голосування та результатів виборів. Такий випадок у законодавстві не передбачався і, природно, ним не регулювався. Інакше кажучи, знову йшлося про прогалину в акті, про законодавчу неврегульованість порушених у конституційному поданні питань, непідвідомчих КС, про що він уже чітко заявляв протягом 1998—2013 рр. у більш ніж 10 ухвалах.

Неминучою виявилася відмова у відкритті провадження й у даній справі. Врешті-решт повторні вибори в 5 округах були призначені парламентом шляхом унесення змін і доповнень до законодавства.

КС не уповноважений перевіряти або тлумачити вердикти загальних судів

У другому випадку непідвідомчими КС були визнані й питання, порушені в поданні 61 народного депутата про необхідність офіційної інтерпретації окремих положень стст.76, 79, 81, 124 і 129 Конституції. Практична необхідність у цьому обгрунтовувалася визнанням Вищим адміністративним судом недостовірними підсумків чергових виборів народних депутатів 28.10.2012 у двох одномандатних виборчих округах, у результаті чого були позбавлені статусу й повноважень народні депутати Павло Балога та Олександр Домбровський. Суд нагадав, що єдиний орган конституційної юрисдикції не уповноважений перевіряти або тлумачити рішення судів загальної юрисдикції та забезпечувати обов’язковість їх виконання.

Проте ця ухвала, на відміну від попередньої, викликала досить гострі суперечки як у суспільстві в цілому, так і в середовищі правознавців. Адже КС, якщо ретельно вчитатись у текст мотивування, формально зберігаючи нейтралітет у спорі між прихильниками та противниками рішення ВАС від 8.02.2013, фактично його підтримав акцентуванням на тому, що положення ст.81 Конституції поширюються виключно на особу, яка обрана народним депутатом у легітимний спосіб, а норма ч.5 ст.124 Основного Закону передбачає обов’язковість виконання судових рішень на всій території України, тобто є імперативною.

Відлуння неконституційних рішень ВАС

ВР знову не поспішала врегульовувати гостре правове питання в законодавчому порядку, вчергове натякаючи, що призначення повторних виборів і в такому випадку перебуває в компетенції ЦВК, а остання очікувала рішення від парламентарів. Сподівання спікера на те, що крапку в дискусії поставить КС, не виправдались, як не виправдались і надії лідерів опозиції на звільнення членів другої палати ВАС за порушення присяги. «Ображені» депутати, готуючи позов до Європейського суду, ще довго брали участь у пленарних засіданнях ВР, у голосуваннях, отримували заробітну плату, залишались у списках народних обранців на офіційному сайті парламенту, тобто судове рішення не виконувалося.

Своєю чергою ВАС, натхненний мотивувальною частиною ухвали КС, через кілька місяців застосував досить сумнівний з позицій верховенства права досвід фактично необмеженої можливості неконституційного, тобто свавільного, позбавлення мандатів окремих народних депутатів. Незабаром ВАС таким же чином «ліквідував» депутатську недоторканність Ігоря Маркова з Одеси. У нього не тільки відібрали мандат, а його заарештували та кинули за грати за обвинуваченням у побитті людини, що відбулося 6 років тому.

Дехто очікував рекомендацій щодо виходу зі штучно створеного юридичного маразму від Венеціанської комісії, якій дозволено все, а кожен її висновок «незалежна» держава Україна сприймає як такий, що має чи не Божественну силу і є предметом релігійного поклоніння. Не виключено, що в ситуації, що склалася, не без опосередкованої допомоги КС з’явилася антиконституційна можливість, особливо для «ображених» претендентів на крісло народного депутата, котрі його не отримали, або для будь-яких політичних діячів користуватися далеким від верховенства права й вищої юридичної сили Конституції прецедентом для розправи з політичними опонентами у вигляді нелегітимного усунення в будь-який час не тільки окремих обранців, що їх не влаштовували, а й знищення цілих фракцій своїх політичних опонентів руками адміністративних судів.

Дійсно, КС не має повноважень щодо перевірки законності, обгрунтованості рішень судів загальної юрисдикції чи правильності застосування ними норм законодавства. Але про це Суд ніхто й не просив. Про неконституційне рішення ВАС у поданні народних депутатів згадується побіжно, тільки для обгрунтування практичної необхідності тлумачення, а не оцінки його єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. І на це автори клопотання мали повне право, як і на те, щоб попросити КС дати офіційну інтерпретацію окремих положень 5 статей Конституції, що є головним і виключним повноваженням Суду. У поставлених суб’єктом права на конституційне подання 3 запитаннях рішення ВАС навіть не згадується, і вони цілком перебувають у межах повноважень КС, який мав би зупинити черговий сплеск нехтування Основним Законом, юридичної вакханалії, жодним словом не торкаючись змісту вердикту ВАС.

Непідвідомчість КС порушених у деяких клопотаннях питань

І нарешті, ще дві ухвали про відмову у відкритті провадження на підставі п.3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» було прийнято за зверненнями громадян. Ідеться про клопотання В.Галінської щодо порядку забезпечення судді службовим житловим приміщенням та Р.Петрова — стосовно відповідальності службової особи за одержання хабара в будь-якому вигляді та про розмір неправомірної винагороди (вигоди), який має враховуватися для визначення кваліфікації дій службових осіб, які отримують таку винагороду.

У першому випадку громадянка обгрунтовувала необхідність інтерпретації відсутністю законодавчо закріпленого механізму реалізації права на забезпечення судді службовим житлом, що не може належати до компетенції КС, а в другому — положення статей Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення, які заявник просив протлумачити, незадовго до розгляду його звернення було змінено або вилучено. Природно, КС змушений був у обох випадках відмовити громадянам у відкритті конституційного провадження.

Недбалість львівських юристів

Ще 6 відмовних ухвал КС у І півріччі 2013 р. базувалися на подвійній підставі, тобто на пп.2 і 3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України»: невідповідність клопотань вимогам закону та непідвідомчість порушених у них питань єдиному органу конституційної юрисдикції.

30 січня 2013 р. така доля спіткала подання 51 народного депутата про визнання неконституційним закону «Про засади державної мовної політики», яке, на думку КС, не містило правового обгрунтування тверджень про невідповідність названого закону акту найвищої юридичної сили. Про частину ж клопотання, що стосується недотримання ВР регламентних та інших процедурних норм під час розгляду й ухвалення закону, можна сказати: питання виходить за межі повноважень КС і йому непідвідомче. Сформулювавши для роз’яснення Судом 6 запитань щодо того ж мовного закону (переважно термінологічного характеру), не змогла довести практичної необхідності офіційної інтерпретації відповідних положень, термінів і понять і Львівська міська рада.

Очевидна невідповідність її подання вимогам закону супроводжувалась у клопотанні ще й непідвідомчими КС проханнями дати юридичну консультацію з приводу правозастосування та питаннями про тлумачення начебто розбіжностей правових позицій Суду, викладених у його попередніх рішеннях. На цих підставах у відкритті конституційного провадження у справі за клопотанням Львівської міськради було відмовлено.

КС не вирішує питання про порядок дострокового припинення повноважень нардепів

Ще одна відмовна ухвала на підставі пп.2 і 3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України» у справі за депутатським поданням була прийнята 6.06.2013 стосовно офіційного тлумачення положень чч.3 і 4 ст.81 Конституції, що стосуються порядку дострокового припинення повноважень народного депутата. Лише цитування в тексті клопотання окремих положень Конституції та КАС єдиний орган конституційної юрисдикції не міг визнати за належне правове обгрунтування тверджень заявників щодо практичної необхідності в офіційному тлумаченні чч.3 і 4 ст.81 Основного Закону.

До того ж непідвідомчими КС виявились і питання щодо порядку виконання рішень ВАС. Тож сподівання авторів конституційного подання на те, що шляхом інтерпретації КС повинен усунути начебто прогалини в законодавстві, не виправдалися.

Такі ж недоліки встановлені Судом при розгляді справ про відкриття провадження за конституційними зверненнями Міжнародної благодійної організації «Екологія — право — людина» щодо проблем доступу до публічної інформації, громадянки О.Грони — стосовно розміру орендної плати за землю та громадянки А.Петрусь — щодо порядку отримання земельної ділянки. У всіх трьох випадках у відкритті провадження було відмовлено на підставі пп.2 і 3 ст.45 закону «Про Конституційний Суд України».