Соціальні гарантії для місцевого самоврядування

 Якщо посадова особа звільняється з роботи до настання дати, з якої розпочинається відлік стажу, вона не має права на додаткову відпустку за рік, в якому відбувається звільнення. Такий висновок зробив Верховний Суд України у Постанові від 04.03.2014 №21-426а13, текст якої друкує газета "Закон і Бізнес".

Іменем України
Постанова

^{4 березня 2014 року  м.Київ №21-426а13}

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про виплату одноразової грошової допомоги та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2010 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до управління, в якому просив постановити рішення про зобов’язання відповідача виплатити йому одноразову грошову допомогу в розмірі 10 посадових окладів, грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік та відшкодувати моральну шкоду в сумі 10000 грн.

На обгрунтування позовних вимог Особа 1 зазначив, що сумарний стаж його служби в органах місцевого самоврядування, до якого зараховано військову службу в Збройних силах СРСР на офіцерській посаді і стаж наукової роботи на посаді молодшого наукового співробітника Львівського державного університету ім. І.Франка, становить 16 років 5 місяців 24 дні. При виході його на пенсію управління, на порушення вимог ст.21 закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) від 7.06.2001 №2493-ІІІ відмовило у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік.

Суди встановили, що наказом начальника управління від 10.03.2010 №181-к Особу 1з 15.03.2010 звільнено з посади заступника начальника Франківського відділу соціального захисту управління у зв’язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію. Стаж служби позивача в органах місцевого самоврядування, обчислений відповідно до вимог ст.22 закону №2493-ІІІ, становить 16 років 10 місяців 6 днів, з яких 2 роки 13 днів — служба у Збройних силах СРСР та 5 років 3 місяці 19 днів — робота на посаді молодшого наукового співробітника вищого навчального закладу. При звільненні з посади у зв’язку з виходом на пенсію з позивачем було проведено розрахунок, проте одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2010 рік, на які, як вважає позивач, він має право, виплачено не було.

З 16.03.2010 позивачу призначена пенсія за віком відповідно до закону «Про державну службу» від 16.12.93 №3723-ХІІ.

Франківський районний суд м.Львова постановою від 15.04.2011 у задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.12.2011, яку залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 6.06.2013, позов задовольнив частково: постановив стягнути з управління одноразову грошову допомогу в розмірі 10 місячних посадових окладів у сумі 13590 грн. та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку в сумі 1459 грн. 65 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, управління посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.21 закону №2493-ІІІ та постанови КМ «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам органів місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.94 №250. Просить ухвалу ВАС від 6.06.2013 та постанову ЛААС від 12.12.2011 скасувати, а постанову Франківського районного суду м.Львова від 15.04.2011 залишити в силі.

Колегія суддів уважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення суду касаційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданих до заяви ухвалах суду касаційної інстанції від 6.03.2012 та 16.04.2013 по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення ст.21 закону №2493-ІІІ та п.1 постанови №250.

Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції від 6.03.2012 в якій додано до заяви, цей суд дійшов виснов­ку, що право державного службовця на отримання щорічної додаткової оплачуваної відпустки та її тривалість залежать від наявності відповідного стажу державної служби, відлік якого починається з дати, встановленої для обчислення саме цього стажу. Повний рік державної служби відраховується з цієї дати поточного року до аналогічної дати року наступного.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов виснов­ку про те, що, оскільки позивач має необхідний для надання додаткової відпустки стаж служби в органах місцевого самоврядування, він незалежно від дати, з якої обчислюється цей стаж, має право на цю відпустку за рік, у якому відбувається звільнення з посади, або на грошову компенсацію за невикористання додаткової відпустки.

В іншій наданій для порівняння ухвалі суду касаційної інстанції від 16.04.2013 цей суд зазначив, що позивач набув право на виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів, оскільки мав понад 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування.

У справі ж, що розглядається, ВАС дійшов іншого висновку та зазначив у своєму рішенні, що Особа 1 має право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних окладів, оскільки стаж його служби, обчислений відповідно до вимог ст.22 закону №2493-ІІІ, становить понад 10 років.

Колегія суддів уважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння судових рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував положення ст.21 закону №2493-ІІІ та постанови №250.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з чч.7, 11 ст.21 закону №2493-ІІІ пенсійне забезпечення посадових осіб місцевого самоврядування, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування та/або державної служби не менше 10 років, здійснюється в порядку, визначеному законодавством про державну службу. У разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв’язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Згідно з ст.3 зазначеного закону посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної в місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Категорії посад в органах місцевого самоврядування встановлені в ст.14 закону №2493-ІІІ, а посад державних службовців — в ст.25 закону №3723-ХІІ.

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, колегія суддів дійшла правового висновку, який полягає в тому, що для отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів у разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв’язку з виходом на пенсію посадова особа місцевого самоврядування повинна мати не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування, перелік яких установлено стст.3, 14 закону №2493-ІІІ, чи на посадах, про які йдеться в ст.25 закону №3723-ХІІ.

Сама по собі наявність передбаченого в ч.7 ст.21 закону №2493-ІІІ стажу служби в органах місцевого самоврядування, обчисленого відповідно до ст.22 цього закону, що дає право на одержання пенсії відповідно до законодавства про державну службу, не дає права на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 посадових окладів, якщо стаж роботи особи, що виходить на пенсію, на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, є меншим, ніж 10 років.

Отже, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував зазначені норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність в Особи 1 права на отримання одноразової грошової допомоги.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, що регламентують підстави та умови надання посадовим особам місцевого самоврядування додаткової оплачуваної відпустки, колегія суддів виходить із такого.

Згідно з ч.6 ст.21 закону №2493-ІІІ посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток установлюються Кабінетом Міністрів.

Відповідно до п.1 постанови №250 посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарні днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно зі щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави вважати, що виникнення права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість перебувають у прямій залежності від наявності в посадової особи місцевого самоврядування відповідного стажу служби в органах місцевого самоврядування.

Отже, надання додаткової відпустки певної тривалості, а також виплата грошової компенсації за невикористану відпустку при звільненні посадової особи місцевого самоврядування залежать лише від наявності стажу служби в органах місцевого самоврядування, обчисленого відповідно до ст.22 закону №2493-ІІІ, що дає право на надання вказаної відпустки, а не від відпрацьованого цією особою часу у відповідному році.

Правовий висновок, якого дійшла колегія суддів на підставі аналізу зазначених норм права, полягає в тому, що посадова особа місцевого самоврядування, стаж служби якої в органах місцевого самоврядування, обчислений відповідно до ст.22 закону №2493-ІІІ, становить 10 років, має право на додаткову відпустку, передбачену ч.6 ст.21 цього закону, тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарні дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Дата, з якої в посадової особи місцевого самоврядування розпочинається відлік стажу служби в органах місцевого самоврядування (наведена дата), визначається відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМ від 3.05.94 №283, і є незмінною протягом усього періоду служби цієї особи в органах місцевого самоврядування.

Якщо посадова особа місцевого самоврядування звільняється з роботи до настання наведеної дати, вона не має права на додаткову відпустку за рік, в якому відбувається звільнення, а відповідно — і на виплату компенсації за цю невикористану додаткову відпустку.

Як установили суди, Особа 1 на момент звільнення — 15.03.2010 — мав стаж служби в органах місцевого самоврядування 16 років 10 місяців 6 днів. Отже, право на додаткову оплачувану відпустку за 2010 рік він набув би після 17 років стажу служби в органах місцевого самоврядування, тобто з 10.05.2010. Тому висновок суду касаційної інстанції про те, що позивач, звільнившись з роботи у березні 2010 року, мав право на додаткову відпустку за 2010 рік, а отже, і право на компенсацію за її невикористання, є помилковим.

За наведених обставин ухвала ВАС від 6.06.2013 не узгоджується з вимогами чинного законодавства та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу ВАС від 6.06.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.