ВССУ вказав, яка обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні

Відповідно до статті 365 Цивільного кодексу України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

До суду звернулась особа з позовом про припинення права на частку у спільному майні. Позивач посилався на те, що він є власником 2/3 частин житлового будинку, а відповідачу належить 1/3 частини будинку. Вказував, що між ним та відповідачем виникають непорозуміння та суперечки щодо користування та утримання спільного майна, його збереження, а мирним шляхом врегулювати спір не вдається. 

Відповідач зазначила, що 1/3 частка житлового будинку є її єдиним житлом, припинення права власності на її частку завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласника та членам сім'ї, а також посилалась на те, що рішенням суду визначено порядок користування житлом, що свідчить про можливість користування сторонами будинком.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Суд вказав, що позивачем надані акти обстеження житлового будинку, з яких слідує, що відповідач та члени її сім'ї  перебувають один-два рази на місяць за адресою складання актів, що свідчить про те, що відповідач та члени її сім'ї не користуються будинком для постійного проживання. Також відповідачем не доведено, що рішення суду нею виконується, як і те, що позивач перешкоджає виконанню рішенню суду і таке знаходиться на примусовому виконанні органами державної виконавчої служби. А представником позивача надано до матеріалів справи, на підтвердження неприязних відносин між сім’єю позивача та відповідача і наявності конфліктних ситуацій, постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, з якої випливає, що чоловік відповідача погрожує фізичною розправою батькові позивача, вчиняє сварки.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що припинення права власності на 1/3 частку відповідача не завдасть істотної шкоди її інтересам, оскільки відповідач не проживає постійно в будинку і отримає вартість цієї частки, попередньо внесену позивачем на депозитний рахунок суду.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Суд зауважив, що позивач не врахував фактичний правовий статус спірного майна як садиби та того, що сторони отримали земельну ділянку у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування хоча і у зв’язку з набуттям права власності на будинок, проте із самостійних передбачених законом підстав у порядку реалізації права на безоплатну приватизацію земельної ділянки (ст.ст. 118, 120, 121, 122 та інші норми ЗК України). 

Також суд апеляційної інстанції вказав, що посилання позивача на те, що відповідач не проживає в будинку, оскільки разом із чоловіком фактично проживає за межами України (у Словаччині) з посиланням на акти обстеження будинку, не є підставою для відмови у задоволенні позову. 

Апеляційний суд звернув увагу, що реалізація права на свободу пересування жодним чином не впливає на обсяг права власності особи, на її повноваження як власника майна, не може слугувати підставою для обмеження особи у праві користування своїм жилим приміщенням, у здійсненні права власності, тим більше підставою для позбавлення відповідного права.

Суд дійшов висновку, що відповідач не може бути позбавлена права виїжджати за межі України, в т.ч., для тимчасової роботи, права повертатися в Україну та користуватися єдиним жилим приміщенням, що їй належить.

З приводу посилань позивача на наявність між сторонами неприязних відносин, суд вказав, що непорозуміння, що виникають між ними під час здійснення права спільної часткової власності на майно та проживання, самі по собі не є достатньою підставою для висновку про неможливість спільного користування майном.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зазначив, що третина у праві власності на нерухоме майно є значною часткою у цьому праві, а припинення права власності відповідача на значну частку в майні, що одночасно є позбавленням права власності на житлове приміщення, не може бути визнано таким, що не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, оскільки така шкода є очевидною.

ВССУ погодився з рішенням апеляційного суду та вказав, що аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина і є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (ухвала від 05.10.2017 у справі № 308/2858/15-ц).

Джерело: Українське право.